Я здивувалася, коли побачила як сху дла і виснажилася ко лишня колега. А коли дізналася причину, мало не розnлакалася

У нашому офісі працювала дівчина на ім’я Олена. Вона була пухкенькою дівчиною, але в міру. У неї були пухкі щічки, красиві стеrна, бюст, але стирчащого живота не було, тобто Олена була не худою, але і не товстою. Цей фаkт нам знадобиться пізніше. Приблизно рік тому Олена пішла, залишивши нам тортик і багато хороших спогадів. Відхід Олени відчувався навіть у повітрі. Було незвично працювати без її дзвінкого сміху. Вона була моєю найулюбленішою колегою. Без неї навіть ходити на роботу не хотілося. Ми знали, що за півроку до відходу з роботи, у Олени з’явився хлопець, Віталій – ставний чоловік –широкоплечий, високий, з чорними очима і густим темно-русявим волоссям. Деякі колеги, поrано знають Олену, навіть дивувалися, як наш «пухляш» змогла привернути увагу такого красеня. Я думала, Олена переїхала з Віталієм в інше місто, але нещодавно я зустріла її в торговому центрі. Відразу я не впізнала свою улюблену Оленку.

Вона була одягнена дуже модно: міні-спідниця з щільних джинс красиво обтягувала її красиві худі стегна, а напівпрозора футболка, хоч і додавала їй об’єму, але підкреслювала кістляві ручки і випирають ключиці. У Олени був нездоровий, бо лісно-блі дий колір шкіри, а син ці під очима так і виділялися на її вилистому обличчі, де раніше красувалися круглі рум’яні щічки. — Оленко, привіт, як ти, як у тебе справи? — я відразу кинулася обіймати її. — Все добре… — Олена зам’ялася, — вже. Через 15 хвилин ми сиділи в кав’ярні і чекали свої капучино з ягідним тартом. У нас створилася прекрасна атмосфера, щоб відверто поспілкуватися. — Я вже 2 місяці намагаюся набрати трохи. Вважай, я зараз красуня, — посміялася Ірина, і я зрозуміла, що моторошно сумувала за її сміхом. — Дієти? — запитала я зі співчуваючим обличчям. — Та ні, звичайно, — Олена махнула рукою , — я сама не розуміла, як я худну. В сенсі… я ж завжди вважала себе пухкою, ти ж знаєш, але я цілеспрямовано не худла.

Просто так я почала помічати, що з мене спадають навіть самі вузькі джинси. Іноді я лягала спати і розуміла, що так нічого і не з’їла за весь день. Іноді мені вистачало морквяного соку, щоб наїстися. Одного разу я не змогла доїсти половину вареної картоплі. У цей момент нам принесли наше замовлення. Історія перервалася, але потім Ірина продовжила. — Мама перша забила тривогу, коли вона побачила, як у мене випирають вінки на руках, а рум’янець на щоках перетворився на си нець під оком. Мама відвезла мене відразу до невролога, а той підтвердив сумніви мами. Через нервового виснаження я не могла нічого їсти і худла без зупинки. Мама знайшла мені хорошого психолога, я досі ходжу до нього, як бачиш, прогрес є. — Дозволь запитати, через що у тебе почалося виснаження? Нова робота важка?

— Ні-ні… — на хвилину Олена зупинилася, ніби думала, чи варто говорити далі, але потім продовжила, — через чоловіка. Кожен раз, коли ми сварилися, він виставляв мене винуватою. Говорив, що він дорожить нашим союзом і не хоче зі мною сва ритися, а я влаштовую скандал з порожнього приводу. Виявилося, що чоловік Олени маніпулював нею. Через його їдкі фрази Олена весь час відчувала себе винуватою і з’їдала себе зсередини. Так вона довела себе до серйозних проблем зі здоров’ям, з наслідками яких бореться досі. Ми довго просиділи в кав’ярні. В кінці попрощалися, я міцно обійняла стару подругу, адже розуміла, як їй важко, адже насамотіі ця тендітна дівчина веде боротьбу зі страաною бі дою.