Нас хотіли виставити з квартири, де ми жили вже з роки, але доnомога прийшла звідти, звідки ми точно її не очікували

Я знімаю квартиру з одногрупником ось уже 3-ий рік. Ми живемо в квартирі поруч з нашим університетом. Місце хороше, квартира зручна. Пла тимо ми вчасно, не шумимо, сторонніх майже не водимо, підтримуємо чистоту і порядок в будинку. Словом, ми, на мою думку, дуже навіть завидні квартиранти. Я це до того, що з нами трапилася історія одна-неприємна і в той же час див на. Мені подзвонила власниця квартири. Я вже подумав, вона або квартnлату хоче підвищити, або нас виселяти (чого не хотілося навіть більшою мірою). Ми домовилися зустрітися в кав’ярні під нашим будинком. Людмила Едуардівна нас чекала в призначений час. Ми підійшли до неї, привіталися і всі 3 дружно сіли за стіл.

— Хлопці, я мушу зізнатися вам де в чому, — почала вона, — мені днями сестра зателефонувала, у нас сталася дуже цікава розмова. Ви повинні знати про це. Далі телефонна розмова Людмили з сестрою: — Люда, ти ж знаєш, моя Мілочка цього року переїжджає у ваше місто. — Звичайно, знаю, нехай заходить іноді. — Так от, в гуртожитку поrані умови, а твоя квартира, яку ти здаєш, знаходиться прямо в 10 хвилинах ходьби від її училища. — Так, але у мене квартиранти живуть, у нас є договір на тривалий термін. — Ну, поговори з ними. Мілена теж збирається на тривалий термін. — Вона може зі мною пожити, але у мене суворі правила вдома: друзів не водити, до 9-і бути вдома, не шуміти, тримати будинок в чистоті.

— Не думаю, що Мілка погодиться. Вона одна хоче жити, до самостійного життя звикнути. Тут Людмила Едуардівна озвучила су му за квартиру, на що сестра відповіла: — Платити? Ми? Тобі? Ти ж хрещена Міли, про які rроші йде мова? Коротше, поговори зі своїми квартирантами, оплату пізніше обговоримо, — з цими словами сестра повісила трубку. Те, що Людмила Едуардівна не працює, а квартира – її єдиний дохід, мабуть, не сильно парило сестру. — Хлопці, на жаль, я свою сестру знаю, як свої 5 пальців. Вона може з’явитися до вас з речами і сказати, що ви виселяєтеся, — Людмила Едуардівна говорила з відчутним жалем в голосі, — я все залагоджу, просто хотіла, щоб ви знали – я ні в якому разі вас на вулиці не залишу, нікого замість вас не приведу. Ми живемо там же, де і жили всі ці 3 роки. Нічого не змінилося, просто ця історія запам’яталася надовго. Як часто нам доводиться чекати гидоти саме від найближчих…