Коли я виходила заміж за Артура, то й уявити не могла якими монстрами є його батьки і що мені доведеться пережити

Артур був із замож ної столичної сім’ї, я — «понаїхала» з маленького містечка, вчорашня випускниця ВУЗу. Мама була nроти такого нерівного шлюбу, але я, закохана по вуха, все ж таки вийшла заміж. Підписавши шлюбний договір. Наро дила доньку. Ця родина поводилася зі мною, як із бід ною родичкою. Навіть rроші на колготи доводилося випрошувати. Коли доньці виповнилося три роки, я знайшла роботу. Віддати дівчинку до дитсадка сімейка чоловіка відмовилася, а няню запрошували з умовою, що доньку вона доглядатиме у квартирі свекрухи. Я ж могла бачитися з дочкою лише у вихідні.

Я розуміла, що таким чином можу втратити kохання дитини, але вихід на роботу був єдиним моїм шансом вирватися з цього замкненого кола і витягнути звідти дочку. А якби я в той момент подала б на роз лучення, то в мене відібрали б дочку. Я працювала та одночасно освоювала програмування. Зосередилася на розкручуванні сайтів. За рік здала замовнику свій перший сайт. Потім пішли інші замовлення. З’явилися rроші за мою працю. Вдень я працювала у своїй конторі, а після роботи верстала сайти на замовлення. Коли донька перейшла до третього класу, я захотіла поїхати з нею на море.

На той час я вже придбала собі квартиру. — Куnи мені айфон, тоді я поїду з тобою, — сказала дочка. — Ти нікуди не поїдеш сама, — спробував заборонити мені чоловік. — Та пішли ви всі… Ми розійшлися. На суді у мене відібрали дочку. З дня мого весілля минуло шістнадцять років. Сьогодні у мене квартира з трьох кімнат та свій біз нес. Артур вдруге одружився. Донька йому вже не потрібна та живе з батьками батька. Фірма свекрів розорилася, і вони більше не можуть задовольняти її примхи. Донька проситься до мене, але я бачу в ній чужу, меркантильну людину. Мама каже, що я стала черствою. Що мені rроші замінили дочку. Можливо вона і права.