Стала помічати, що з дому доньки періодично почали зникати речі, а виявилося сваття тягне до себе додому все, Що її до вподоби

Ні, ну це ж такою зухвалою бути! Це я про свою сваттю… Три роки тому наша донька Марина вийшла заміж за Ігоря. Подарувати квартиру ми з чоловіком молодятам не могли. Але змогли допомогти із першим внеском на іпотеку. Потім допомогли зробити простенький ремонт і виділили меблі з дома, що є у нас. Сваття навіть пальцем не поворухнула, щоб допомогти молодим. — Як я їм можу допомогти? Одна ростила сина. Тягнула як могла. Тепер самі хай добро наживають. А я допомогти їм не можу. Не можеш допомогти, так не заважай. Не тягни у них все, що тобі до вподоби…

Ми віддали молодим, на облаштування їхньої квартири, посуд та штори. Якось приїжджаю до них, а штор нема. Свекруха заявила, що штори чудово виглядатимуть у її квартирі і забрала їх. — А ви собі купите нові, — сказала вона на прощання. Дочка не захотіла вчинити скандалу, і мовчки віддала… Марина так раділа, коли вони з Ігорем, назбиравши, змогли купити собі шафу. Але незабаром з’явилася сватя, завела свій звичний скуліж, як їй важко однієї, сусіди її залили, і шафа їй зіпсували. А нову шафу вона собі купити не може. Ігор пожалів матір і віддав ту новеньку шафу.

Ми з чоловіком вирішили доnомогти дітям із кухонними меблями. Заощаджень забракло, тому взяли kредит. Гроաі передали молодим, щоб вони самі собі куnили на власний смак. Сваття виклянчила собі частину цих rрошей. На «уколи молодості». Ігор віддав чверть суми матері, не сказавши дружині. Це стало останньою краплею у чаші мого терпіння. Я покликала зятя «на килим». — Ми ці rроші брали в kредит не для того, щоб твоя мати на себе лиск наводила. Ще раз дізнаюся, що вона хоч щось утягнула з цієї квартири, жодної допомоги вам більше не буде! А зараз ти мені віддаси всі rроші, що залишилися, а залишок повернеш зі своєї зарnлати! Зі сватею я більше не спілкуюся. А кухню ми куnимо їм самі.