Ми з братом одружилися протягом одного року. Євген залишився вдома, а я з’їхав. Дружина у мене дуже хороша. Згодом подарувала двох синочків. Я побудував будинок, де ми жили щасливо. Але втрутилася моя мати.

Що дано Богом — не замінить ніхто. Пишу своє запізніле каяття. Можливо, моя сповідь когось зупинить від невірного кроку, не дасть помилитися так, як я помилився. На жаль, тепер я можу тільки шкодувати, а втраченого назад вже не повернути … Жили ми з братом разом з батьками, у всьому їм допомагали. Потім Євген одружився додому, а я пішов в зяті. Дружину свою я дуже любив. Вона була доброю, вірною, до того ж — хороша господиня, її поважали сусіди, на роботі. Мене в її родині також поважали і любили. Словом, жили ми добре, виховували двох синів. Працювали, не лінувалися і незабаром змогли побудувати власний будинок, купили машину. Життя у мого брата не склалася. Євген розлучився з дружиною. Ще кілька невісток приводив додому, але все не міг догодити батькам. А потім мама почала вмовляти і мене залишити сім’ю, тому що не любила і мою дружину.

Кожен раз при зустрічі нарікала, яка моя дружина погана, що не поважає її, як свекруха. Не знаю, що зі мною сталося, почав шукати причин для скандалу в сім’ї. Кожен раз, коли повертався від батьків, між мною і дружиною виникали суперечки. Нарешті, я залишив сім’ю і пішов жити до батьків. Мати «підшукала» мені другу жінку, а й та втрималася аж … Два роки. Зараз моїх батьків вже немає серед живих. Я пробував ще «вити» сімейне гніздо, але від нього залишилося тільки обскубане пір’я. Залишився і без машини — чергова обраниця вмовила продати, а гроші розвіяла. Залишився без рідної душі в будинку. Брат, всупереч батькам, повернувся до першої дружини і живе щасливо.

Моя ж перша любов, моя дружина, яка ощасливила мене синами і яку я до сих пір обожнюю, мене не пустила і на поріг. Для неї, порядної жінки, я зрадник і бр одяга. Діти мають свої сім’ї, в які мене теж не приймають. Шукав притулку через шлюбні оголошення в газетах. Знайшов таку сім’ю і таку дружину, що обібрали мене до нитки, і тепер я не маю навіть у що одягнутися. Отже, пишу для тих, хто залишає своїх дітей, свою сім’ю. Пам’ятайте: те, що вибрали в молодості, що було дано вам Богом, більше не замінить ніхто. Ви ж, батьки, якщо любите своїх дітей, не руйнуйте їх життя, їх щастя. Нехай мене вибачить Бог і діти, яких я колись зрадив. Чи не пишу прізвища, тому що в свої 60 років не хочу ще раз посоромити синів, і дружину. Коли я це вже зробив …