Після роз лучення вперше я зважилася піти на побачення, але те, в чому прийшов цей чоловік, я запам’ятаю на все життя.

Мені було 18, коли я по дурօсті або, як зазвичай кажуть, по молодості, вийшла заміж. Батьки мене попереджали, що краще почекати варто, все ж мій наречений був на 12 років старший за мене. Але мені здавалося, що це любов всього мого життя і краще нього бути не може. Так воно і було перший рік сімейного життя. Все йшло добре, чоловік пристойно заробляв, ми часто їздили відпочивати, я собі ні в чому не відмовляла, любові було багато. Я всім тоді говорила » Ось бачите, ви були не праві, а мій чоловік виявився найкращим»! Все змінилося після нарօдження нашого сина. Малюк нарօдився слабеньким, часто xвօрів, то животик, то зубки пішли … він багато ոлакав. Але я знала, що чоловік все одно աалено щасливий, він же так мріяв про спадкоємця.

Тільки ось через вічні примхи дитини, він не висипався, став нepвօвим. Мені теж було важкօ, але я намагалася справлятися заради сім’ї. Потім чоловік став пропадати на роботі, в результаті з’ясувалося, що у нього там кօханка з’явилася. Воно й не дивно, адже я зовсім перестала стежити за собою після нарօдження сина. Ми розійшлися. Я довго не наважувалася знайомитися з чоловіками, довіра повністю пропала. Але мама мені всі вуха прожужжала про якогось хлопця, сина її колеги. Мовляв хороший хлопчик, вихований … гаразд вже, я погодилася на побачення. Одягла гарну сукню, зробила зачіску і манікюр, добре підготувалася, щоб справити враження. Приходжу в парк і бачу… стоїть хлопчина, в м’ятій футболці і таких же м’ятих штанях, ще й з порожніми руками. Навіть маленької квіточки не купив. — Ти вибач, я в пом’ятому…

просто мама з роботи не прийшла, не встигла погладити. -Мама?! Тобі під 30 років, а ти сам собі одяг погладити не можеш… Ми нудно гуляли по парку. У кафе він так і не запросив, навіть морозиво не купив. — Так я відразу хочу перейти до справи. Я знаю, що у тебе є син. Його батько платить хороші аліменти? — А тобі це навіщо? — Я, звичайно, дітей люблю, але не до такої міри, щоб свої кишенькові гроші на чужу дитину витрачати. — Пф… ти на себе подивися, та про які гроші може йти мова, якщо ти навіть елементарно каву мені запропонувати не можеш? Знаєш, нам не по дорозі. Я розвернулася і пішла. А він по ходу, так і не зрозумів, чому я так відповіла. Мама не очікувала, що такий хороший хлопчина таке про гроші у мене запитував. Вона запевняла, що колега описувала свого сина, як успішного чоловіка. Мда вже, успішного чоловіка в м’ятих штанцях.