Коли японські партнери побачили накритий стіл, вони попросили покликати kкухарку. Таня і уявити не могла що її чекає далі

Років 30 тому, коли я закінчила інститут, мене відправили на завод. Це були 90 — ті, тому частину зарnлати іноді видавали продукцією. Виробництво у нас було велике. Підприємство можна було порівняти з невеликим містом. Так в одному з відділень, кухаркою, працювала дівчина на ім’я Таня. На обід всі поспішали до Тані, тому що у неї дійсно виходило готувати смачніше всіх. Навіть коли подавалося пюре, воно було не просто викладено на тарілку – а було рівномірно розподілено в якій-небудь формі.

Після обіду до неї по черзі підходили робітники і дякували найтеплішими словами. Що вже було говорити про її десерти! Коли на завод приїжджала комісія або ж зарубіжні партнери, в головний зал обов’язково запрошували Таню. Без її елегантного смаку було не обійтися. Одного разу наш завод уклав угоду з японською компанією. Таня, як головна по кухні, спекла кілька видів пирогів, приготувала рибу різних сортів. У делегації було 3 людини. Контракт був підписаний. Пішли відзначати.

Коли іноземці побачили такий красивий стіл, то попросили покликати головного кухаря. Таня не розуміла, що вони говорять, але було видно, що вони невимовно їй вдячні. Директор був в замішанні: як це, такі великі шишки, кланяються перед звичайною кухаркою? Один з японців так сильно заkохався в Таню, що зробив їй пропозицію і відвіз на свою батьківщину. Вони прожили там кілька років, а потім повернулися в столицю і відкрили ресторан. Таня стала директором закладу. Як склалася доля Тані після цього, я не знаю. Але чомусь впевнена, що вона щаслива. Адже живе з kоханою людиною, і займається справою всього свого життя.